Лукаш, син простої селянки-вдови, сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху, притулившись до берези. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця... А він замерз намертво
Лукаш, син простої селянки-вдови, сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху, притулившись до берези. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця... А він замерз намертво